Огляд гри Everything: все в твоїх руках

Відеоігри бувають різні. Існують хіти на всі часи, повернутися до яких можна через багато років. Ще є строго вивірені продюсерами, гейм-дизайнерами і маркетологами проекти, здатні доставити масу задоволення, але залишають після себе лише порожнечу. Інший вид — це гри від незалежних (інді) розробників, які без тиску з боку керівництва роблять те, що їм подобається і хочеться. Але існує і ще одна категорія. Найскладніша. З вигляду це типові творіння інді-сцени, на перевірку виявляються вкрай суперечливими і комплексними творами. Про одну з таких ігор і піде сьогодні мова. Зустрічайте! Everything — гру, в якій є все і немає абсолютно нічого.

Зізнаюся чесно, огляд на цей проект спочатку не планувався зовсім, а ключ з прес-версією прилетів на пошту вкрай несподівано, хоча я, що називається, «ніколи про це не просив». Дуже довго роздумував, чи взяти Everything для розбору, а зважившись, через пару днів пошкодував про скоєне. Потім сталося щось незвичайне — я розпробував гру, і ідеї, закладені в ній, припали мені до душі. Всі наступні дні знайомства з проектом я провів не тільки за грою, але також за пошуком різної інформації. Мені вдалося дізнатися нове для себе філософське протягом, прочитати кілька статей з влаштування всесвіту, а також ближче познайомитися з творчістю одного з сценаристів анімаційного серіалу Adventure Time і навіть подивитися пару серій «Південного Парку». Як це все взаємопов'язано? Зараз довідаєтеся!

Почнемо з «батька» гри. Їм є ірландський кінорежисер і сценарист Девід О’рейлі, який доклав руку до деяких серіях South Park і згаданого вище Adventure Time. Everything — другий досвід Девіда в якості розробника відеоігор. Першим був проект Mountain, що вийшов в 2014 році. Гра являла собою... симулятор гори. При загальній маячні ідеї, Mountain володіла чудовим візуальним стилем і музикою. Це була дуже медитативна гра. І Everything в деякому роді продовжує традиції попередниці. Тільки зараз у нас тут симулятор всього. Абсолютно все, що є на нашій планеті, в нашій галактиці і за її межами.

Надихнувшись вступом і глянувши на скріншоти, багато хто, думаю, знаходяться в деякому подиві. Подібний дисонанс зазнав і я, вперше запустивши Everything. Гра починається дуже дивно. Ви керуєте коровою, яка пасеться на лузі. І тут, у самому початку, ось прямо в цей момент гра дає вам перший стусан армійським черевиком, залишає після себе слід, в обрисах якого можна розгледіти слово «анімація». Переміщення тварин в грі реалізовано дуже незвично. Спробую пояснити: собака стоїть на лапах, і якщо ви захочете, припустимо, рухатися вперед, то тварина перевернеться спочатку на морду, потім на спину, потім на хвіст, а потім знову встане на лапи. Такими «перекатываниями» ви і будете рухатися. Чомусь це стосується це лише чотириногих. Жуки і птахи переміщаються цілком нормально. Ах так, жуки та птиці: в якийсь момент вас почнуть вчити взаємодіяти зі світом. Спочатку ви навчитеся знаходити собі подібних і спілкуватися з ними, збиватися в зграї чи зграї, нестися всією групою назустріч вітру. Але цим справа не обмежується. Зовсім скоро ви дізнаєтеся, що у всього в цьому світі є душа: тварини, рослини і навіть камені мають свої «думки». Поки я продовжував дивуватися від того, що відбувається навколо, гра дала мені другий стусан, чітко отпечатывающемся сліді від якого проглядало слово «графіка». Тут варто пояснити: справа в тому, що Everything виглядає дивно лише місцями. На «дальніх дистанціях» картинка дуже навіть хороша. Добре змальований світ вірусів, рослин і мікрочастинок, космос і цілі галактики виглядають просто чарівно, а ось тварин і дерева художники намалювали дуже погано. В цілому візуальний ряд, звичайно ж, не хапає зірок з неба, і картинка, хоч іноді і виглядає не самої сучасної, в деякі моменти начебто керування човном на заході або вивчення підводних глибин в личині акули дійсно красива. Причому красива з точки зору арт-дизайну, гри світла і тіні і ефекти постобробки. Любителів вважати пікселі, частоту кадрів в секунду і кількість полігонів картинка не вразить.

Вдосталь награвшись з тваринами, Оповідач (до особистості якого ми повернемося трохи пізніше) почне пояснювати нам правила пристрою цього світу і дасть можливість, нарешті, керувати всім. З «тваринного рівня» натисненням всього однієї кнопки ви можете стати чим завгодно: зменшитися до розмірів травинки мікроорганізму, або ж стати островом, планетою, цілою галактикою. Цей момент збільшення до галактичних масштабів дико нагадав мені фінальну сцену картини «Люди в чорному». Якщо пам'ятаєте, в кіно камера летіла вгору і ми виділи місто, потім континент, планету Земля, пролітали крізь зірки, побачили нашу галактику і в кінці виявилося, що все це лише один з безлічі кульок для гри в Марблс, які прибулець недбало складає в загальний мішечок. Тут є щось схоже: діставшись до рівня галактики і спробувавши збільшитися ще більше, гра поверне нас на молекулярний рівень. І ось тут ми підходимо до самої мозговыносящей частині гри: філософського підтексту.

Вищеописаний механізм переходу з максимально великого об'єкта на мікрорівень видався мені дуже цікавим, дуже знайомим. Дійсно, гра допомогою такого простого візуального переходу відсилає нас до «Теорії нескінченної вкладеності матерії», або фрактальної теорії. Ця теорія висуваєна перший план той факт, що для кожного об'єкта, влаштований певним чином, існує подібний об'єкт більшого або меншого масштабу. Таким чином виходить, що будь-яка частинка входить у власну систему частинок. Для Сонячної системи системою частинок є планети, а для галактики системою частинок є «сонячні системи» і так далі. Непоганий, хоч і антинауковий спосіб усвідомити, наскільки дрібної піщинкою в масштабах всесвіту ми є.

Повертаючись до одухотвореності предметів цього світу: від жуків до дерев і планет, не можна не згадати про те, що це теж не вигадка авторів, а цілком собі існуюче релігійне протягом Японії під назвою «синтоїзм». Згідно синтоизму, у всіх речей є своя духовна сутність, яку японці називають «камі». Ками є не тільки духами певних предметів, але і підпорядковуються єдиному божеству. Таким чином, гравець в Everything виступає, з одного боку, як рядовий мешканець цього світу, підкоряючись її законам, а з іншого — вільний сам диктувати свої правила. Але про це я пропоную теж поговорити трохи пізніше, адже зараз саме час повернутися до Оповідачеві.

Якщо б не прес-версія гри і коротка анотація від автора, я б не приділив Оповідачеві так багато уваги. Справа в тому, що сам Девід О’рейлі стверджує, що механіка гри базується на принципах британського філософа Алана Уотс. Він був одним з перших дослідників, хто спробував об'єднати сучасне розуміння християнства і азіатську філософію. Уотс заявляв, що всесвіт являє собою єдиний організм, кожен елемент якого є частиною чогось більшого, при цьому «все має власні думки та мотивацію». Алан Уотс був би маловідомим в широких колах філософом, якби не дружба автора Everything з творцями «Південного парку» Трэем Паркером і Меттом Стоуном, які перевели на мову анімації кілька лекцій англійського філософа. Це поклало початок новій культурі анімованих лекцій, вкрай популярних сьогодні в Мережі. Загалом, Оповідач в якійсь мірі є нашим провідником: пояснює правила цього світу, сипле науковими та історичними фактами, поступово занурюють гравця в гру, змушуючи вірити в реальність, створену по ту сторону екрану. Якщо ви до цього моменту ще не закинули проходження гри, то зараз у вас, швидше за все, по нескінченному чорного космосу вже розсікає гігантський лось, розміром з галактику.

Справа в тому, що Everything з геймплейної точки зору являє собою, якщо можна так висловитися, «галактичну пісочницю». Ви вільні робити все, що вашій душі завгодно: все в цій грі може взаємодіяти з усім, а взаємодія це обмежена лише вашою фантазією. Можна пов'язувати об'єкти один з одним, змінювати їх форму і призначення, збільшувати популяцію того чи іншого виду, подорожувати між планетами. Тому для більшості гравців вирішальним фактором буде саме те, наскільки вони готові самі себе розважати і порушувати закони цього світу. І це здатне як не на жарт захопити, так і змусити закинути проект куди подалі.

Що вдалося у розробників поза всяких сумнівів, так це звуковий супровід гри. Неймовірно медитативна, приголомшлива електронна музика, мотиви якої завжди звучать в тему і абсолютно не напружують. Якщо ви втомилися після важкого робочого дня або просто хочете розслабитися — влаштуйтеся зручніше і запустіть саундтрек до гри. Діє безвідмовно, перевірено особисто. Щоб ви розуміли, найближчі асоціації як в плані геймплея, так і в плані музичного супроводу — це ігри студії Thatgamecompany: Flower і Journey, але з поправкою на масштабність і неабияку частку креативу Everything. Так що навіть якщо ви не будете вдаватися в філософські міркування, але Flower і Journey в свій час припали вам до смаку, то і Everything з великою часткою ймовірності вас не розчарує.

Як такої мети в грі немає, але практично кожен мешканець Everything готовий видати вам міні-завдання. Дерево стоїть в тіні і йому не вистачає сонця, самотнє тварина хоче об'єднатися зі своїм прайдом, птахам потрібно летіти в теплі краї, а будинок (я не жартую) хоче знаходитися не на відшибі в лісі, а в котеджному селищі неподалік. Загалом, якщо ви любите розважати себе самому, то гра Девіда О’рейлі дасть повну свободу для того, щоб це зробити! Гра вже доступна для всіх власників Playstation 4, а на ПК виходить зовсім скоро-21 квітня.

Плюси:

• Пісочниця, в якій ви обмежені лише своєю фантазією.
• Прекрасний саундтрек, дозволяє розслабитися навіть поза грою.
• Медитативний і неквапливий ігровий процес.
• Місцями дуже зачаровують пейзажі.
• Філософський підтекст, змушує замислитися.

Мінуси:

• Графіка далека від ідеалу.
• Дуже дивна анімація.
• Якщо не любите розважати себе самі, гра може не сподобатися.
• Примітивні квести.

Everything — вкрай суперечлива гра, і те, чи отримаєте ви від неї задоволення чи ні, залежить лише від вас самих. Залежить від того, що для вас в іграх важливіше. Цей проект незвичайний і навіть унікальний у своєму роді. Тому його фінальна оцінка буде не такою, яку звикли бачити. Як вже було сказано на початку огляду, в грі є все, але при цьому немає абсолютно нічого. Все залежить від ставлення спостерігача до подій, так що підсумкове думка, як мені здається, не може бути однозначним. А вибір залишаєтьсяза читачем.

Висновок 1:

Everything — типовий представник інді-сцени. Гра з маленьким бюджетом, кривий анімацією і не має мети. Філософський підтекст закопаний так глибоко, що без Вікіпедії не розберешся. Пісочниця обмежена лише переміщенням предметів з одного місця на інше і створенням зв'язок з цих предметів. Кожен рівень взаємодії схожий на попередній, розрізняючись лише масштабами. Ставлю грі 5 балів з 10, бо як гри потрібні для того, щоб розважати нас, а не для того, щоб шукати в них геймплей.

Висновок 2:

Everything — типовий представник інді-сцени. Маленький бюджет гри змусив авторів заощадити на анімації (яка при цьому все одно виглядає вкрай кумедно) і помістити гравця в світ, де метою є пізнання будови нашого світу. Філософський підтекст відсилає нас до вчення як східної, так і західної філософії. Таким чином, проект змушує освічуватися і ставати трішки освіченіші. Можливості місцевої пісочниці практично безмежні. Кожен рівень взаємодії заворожує. Я ставлю грі 8 балів з 10, бо як гри потрібні не тільки для того, щоб розважати нас, але і щоб робити нас краще, змушувати більше думати, а не просто «підштовхувати вперед до фінальних титрів».